Книга пам’яті села Безпальче

СЕЛО БЕЗПАЛЬЧЕ
(ІСТОРИЧНА ДОВІДКА)

Вузькою голубою стрічкою серед боліт протікає нині невеличка річка Супій. На невеликому пагорбі лівобережжя розкинулось село Безпальче.

Перша згадка про село в історичних документах відноситься до 1622 року 1. І назва села, як пише історик Л. В. Падалка, походить від прізвища і імен туземного походження2.

Народна ж легенда розповідає, що група козаків Переяславського полку під керівництвом Безпалька висадилась на острівець, який омивався водами Сулою, і заснували поселення. В даний час ця частина села зветься Старим селом.

В 1635 році війська українсько-польського магната Яреми Вишневецького пройшли з вогнем і мечем, зайняли ряд сіл на Золотоніщині, в тому числі й Безпальче, як згадує про це літописець: «... и их опановали, с ужасами непере-даваемнми». На Полтавщині йому належало 56 поселень у 9 повітах з чисельністю населення 140 000 душ3.

Польська шляхта жорстоко пригноблювала селян і козаків, атомувонипіднімались на боротьбу проти гнобителів. В 1638 році жителі села брали активну участь в селянсько-козацькому повстанні під проводом Якова Острянина і -Дмитра Гуні проти польських загарбників. Повстання було жорстоко придушене. Під час кривавої розправи в селі було вбито кілька чоловік і спалено 18 дворів (активних учасників повстання) і їх подвір'я посилано сіллю, щоб і бур'ян не ріс4.

Вишневецький прагнув залякати український народ, але він не. скорився і односельчани взяли активну участь у визвольній війні 1648 — 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького.

В 1658 році гетьман Виговський, зрадивши український народ, віддав татарам село Безпальче на ясир (забирали в полон) і пограбування5.

У другій половині XVII століття с. Безпальче було вільним військовим поселенням Гельмязівської сотні Переяславського полку. Та вже в 70-х роках, одержавши універсал гетьмана Івана Самойловича, селом володіє Переяславський полковник Прокіп Кульга, після нього село передається полковому судді Леонтію Папкевичу6.

4 травня 1709 року гетьман Іван Скоропадський видає універсал на володіння селом священнику переяславської церкви Павлу Добронизському. А після його смерті селом володіє його дружина Варвара Леонтіївна Полуботок. Після неї — їх син, сотник Переяславського полку Іван Добронизський. У 1750 році в селі йому належало 17 дворів посполитих і 12 підсусідків7.

Козацьку старшину, як і раніше польську шляхту, діймали прагнення до загарбання чужих земель. Так, у 1743 році І. Добронизський захопив землі сільської общини в урочищі Калантаїв. З приводу цього 29 липня 1746 року група козаків надіслала скаргу на незаконні дії сотника Добронизського епіскопу Переяславсько-Бориспільському. Але в поверненні землі козакам відмовлено з тих мотивів, що «... ці землі раніше нікому не належали, ніхто не пред'являв на них претензій і так, як село дісталось в спадщину, то й землі йому належать»8.

З другої половини ХYІІ століття село поступово розширювало свої межі. В 1767 році в селі було дворів 201, в тому числі 31 господарство не мали землі9a.

Чисельність населення становила 1046 чол. Чисельність худоби: корів — 241, телиць - 165, молодняк ВРХ — 197, робочих волів — 309, коней — 298, овець з ягнятами — 2579, свиней — 826, кіз — 69.

Проведена царським урядом реформа 1861 року звільнила селян від кріпосництва, але не полегшила їх економічного становища. За даними перепису 1885 року, в селі було 402 двори з населенням 2191 чоловік. Основну масу становили козаки — 336 господарств з населенням 1857 чол., селян — 53 господарства з населенням 265 чоловік. Якщо в середньому по селу припадало землі 8 десятин на одне господарство, то на одне селянське — 2,7 десятини. У 84 господарств зовсім не було землі, 20 мали до однієї десятини, 73 — від 1 до 3 десятин, 82 - від 3 до 6 десятин, в той же час 3 заможним господарствам належало 184 десятини. Наявність худоби: корів - 243, молодняк ВРХ - 281, робочих волів - 451, коней - 153, молодняк коней - 37, овець - 1913, свиней - 35610.

З розвитком капіталістичних відносин зростають податки з населення. В 1900 році 76 селянських господарств, яким належало 132 десятини землі, сплатили 240 крб. викупних платежів за землю, та 213 крб. Інших податків і зборів. А разом з козаками села населення сплатило різних платежів 3586 крб. 11-А/ В таких умовах значна частина жителів села не могла забезпечити свої сім'ї хлібом. Тому в пошуках кращої долі 124 чол. щороку залишали рідні краї і йшли на далекі заробітки, а 220 господарств арендували землю11.

Жителі села героїчно захищали Батьківщину в період російсько-турецької війни 1877 - 1878 рр. і в період російсько-японської війни 1904 - 1905 рр. (Дивись списки учасників війни).

Події першої російської революції докотилися й до села Безпальче. В 1905 році в селі поширювались більшовицькі листівки під заголовками: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», «Пора кінчати!», «Робітники і робітниці м. Києва, на боротьбу!». Листівки надсилалися поштою з м. Золотоноші на ім'я Козинця Григорія Дмитровича та Опікана Оверка Остаповича. Частина цих листівок була клнфіскована жандармами 5 квітня 1905 року. При допиті Козинець Г. Д. та Опікан О. О. не видали тих від кого одержували листівки іде їх розповсюджували. До жандармського донесення від 12 квітня 1905 року з грифом «таємно» було додано протоколи допиту і листівки12.

Селянин Сидорець Іван Якович, який кожного року ходив на далекі заробітки, повертаючись в Безпальче, в 1905 - 1906 рр. приносив і читав Селянам заборонену політичну літературу.

Влітку 1906 року в селі відбулося селянське повстання. Повсталі селяни вбили сільського старосту Дубенця Ю. П., який незаконно захопив 40 десятин общинної землі, ця земля була повернута сільській общині. Другого дня в село прибув каральний загін з м. Золотоноші, який жорстоко придушив повстання, а 8 активних організаторів і учасників повстання були заарештовані, засуджені і вислані на довічну каторгу в Сибір.

В 1917 році після повалення самодержавства в Росії вони були звільнені і сім чоловік повернулися в село, а Федько А. Я. помер на каторзі.

За даними перепису 1910 року, в селі було 443 господарства з населенням 2452 чоловіки. Аналіз матеріалів перепису свідчить, що столипінська аграрна реформа посилила класове розшарування на селі. 14 господарств не мали ніякої землі, 86 - мали тільки присадибну ділянку землі, 76 — мали менше 1 десятини орної землі, 40 — від 1 до 2 десятин, 47 — від двох до трьох, 108 — від трьох до шести десятин. В той же час 9 господарств мали 50 і більше десятин землі, а всього їм належало 690 десятин.

69 господарств не мали ніякої худоби, 181 господарство не мали робочої худоби. Наявність поголів'я худоби: корів — 319, бугаїв — 2, молодняк ВРХ - 337, робочих волів - 195, коней — 318, лошат - 51, овець - 1814, свиней - 530 голів, бджоли — 305 вуликів.

Наявність сільськогосподарського інвентаря та знарядь праці: однолемішних плугів —. 180, борони залізні — 3, борони дерев'яні з залізними зубками — 416, борони дерев'яні — 2, рала — 97, сівалок—4, котків - 87, колотарки кінні - 2, віялок — 27, млинків — 8, возів із залізними осями — 82, з дерев'яними — 469.

Жителям села належало 3221 десятини землі, в тому числі орної — 2127 десятин. В 1910 р. було посіяцо: жита — 477, озимої пшениці - 86, ярої пшениці -150, ячменю - 206, овса - 195, гречки - 114, проса - 185 десятин. Конопель -16, льону - 5, соняшника — 16, картоплі — 11, огородили — 138, баштану - 2, цукрових буряків - 0,35, кормових буряків —1,3, махорки - 1,25, трави - 13 десятин.

Число господарств, які арендували землю — 200.

Щороку 128 чол. ходили на далекі заробітки, 670 -працювали батраками, 213 - поденно, 224 - жили за рахунок заробітку від снопа.

В селі було 34 вітряні мельниці, 1 маслобойня, 4 кузні, одно дрібне промислове підприємство, 2 лавки13.

Декілька сот односельчан брали участь у першій світовій війні, за мужність і героїзм 8 чол. нагороджені Георгіївськими хрестами та Георгіївськими медалями, в т. ч. Городинець М. Ф. повний кавалер Георгіївських хрестів і медалів.

Затяжна війна тягарем лягла на плечі народних мас. В містах невистачало продовольства, поглиблювалась економічна й політична криза в суспільстві. Через нестачу робочої сили, худоби, раманенту, посівні площі скоротились, знижувалась врожайність, все частіше приходили в село повідомлення про загибель на фронті. З окопів поверталися скалічені війною солдати. Вони й принесли весною 1917 року звістку про повалення самодержавства в Росії.

У квітні 1917 року в село прибув агітатор з м. Золотоноші. Відбувся мітинг. Затамувавши подих, селяни вислуховували кожне слово агітатора, який закликав продовжувати боротьбу проти поміщиків і буржуазії.

Восени 1917 року біднота вітала перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. В січні 1918 року в селі було проголошено Радянську владу і створено ревком, який очолив Ярошенко Дмитро Федорович. Землі княгині Гутківської і інших багатіїв були розподілені між безземельними і малоземельними селянами.

Та мирне життя тривало недовго. В березні 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Окупанти нещадно грабували село. Жителі сіл Безпальче, Безбородьок та Підставок таємно готують партизанський загін. Було проведено таємні наради, на яких обговорювались плани боротьби з ворогом. Восенивони об'єдналися з партизанським загоном, який прибув з Переяславщини і розташувався в лісі між селами Безбородьки і Рецюківщина. Загін очолював Куліш Петро Аврамович, а його помічником був Рубан Олександр Михайлович14.

Через кілька днів до загону прибув більшовик Гайдамака Василь Іванович (член партії з 1917 р.). В загоні відбулася нарада командного складу на якій було обговорено питання дальшої боротьби з австро-німецькими окупантами. На нараді розгорілась дискусія під яким прапором виступати. Командир загону Куліш П. А. запропонував виступати під жовто-блакитним прапором за вільну Україну. Гайдамака В. І. — під червоним прапором, за Радянську владу. Гайдамаку підтримала більшість командного складу: Бицюра Т. П., Гресь Н., Терещенко М. К., Рубан О. М. На нараді Куліша П. А. було усунено від командування, а командиром загону обрано Рубана О. М., комісаром загону Гайдамаку В. І. та вирішено виступати під червоним прапором15.

9 грудня 1918 року партизанський загін при підтримді жителів села Безпальче виступив у бій з німецькою військовою частиною, яка тимчасово зупинилась в селі. Під час бою загинуло 31 та поранено 11 партизан, в тому числі тяжко поранено командира загону Рубана О. М., а також загинув командир роти Бицюра Тимофій Павлович. Відступаючи окупанти палили село, було спалено 57 господарств. Після бою партизани і жителі села підібрали поранених і убитих. Поранених відправили до лікарні в м. Золотоношу, а 11 грудня відбувся багатолюдний траурний мітинг і похорони загиблих. На мітингу виступили Гайдамака В. І., Опанасенко М. В. та інші. Партизани проводили в останній путь своїх бойових друзів. Домовини опускали до братської могили під звуки триразового салюту з рушниць16.

В селі була відновлена Радянська влада, а 2 січня 1919 р. на волосному сході були обрані делегатами на повітовий робітничо-селянський з'їзд: Ільєнко І. Ю., Савченко С. Я., Сидорець І. О., Пустовойт І. П., та інші, які прийняли участь в роботі з'їзду і одностайно голосували за його рішення17,

29 січня 1919 року волосний сход постановив: волосну управу ліквідувати, постійним органом влади в селі визнати волосну трудову Раду, селянських депутатів. Головою Ради було обрано Ільєнка І. Ю.18

4 березня 1919 року відбулися вибори до Безпальчівської сільської Ради селянських депутатів, до якої було обрано 10 депутатів. На першій сесії обрано виконком в складі 5 чоловік, першим головою сільської Ради було обрано Самсона Івановича Шевченка.19

Постановою Безпальчівської волосної трудової Ради від 19 березня 1919 року утворено сільський комітет бідноти в складі шести чоловік. З 5 травня 1919 року його очолив Федосій Терентійович Новодран.20

Весною 1919 року селяни одержали від Радянської влади понад 900 десятин землі.

В березні 1919 року Іван Юхимович Ільєнко був обраний делегатом Третього Всеукраїнського з'їзду Рад від Золотоніського повіту. Повернувшись із з'їзду, який проводив свою роботу з 6 по 10 березня в м. Харкові, він розповів про прийняті ним рішення, про прийняття першої Конституції Української РСР, про загрозу воєнної небезпеки з боку міжнародного імперіалізму і внутрішньої контрреволюції.21

З наближенням до Золотоноші військ Денікіна, на заклик Золотоніського з'їзду Рад, багато селян вступило в ряди Червоної Армії. Золотоніський повіт, в тому числі і с. Безпальче були зайняті денікінцями, а в кінці грудня цього ж року визволені військами Червоної Армії і відновлена Радянська влада. В селі створено ревком, який очолив Павло Миколайович Мироненко.22

Влітку 1920 року комітет бідноти був ліквідований, замість нього створено комітет незаможних селян, який очолив Никифор Фалимонович Богатир.23

На село в 1919 — 1921 рр. неодноразово нападали банди «Сагайдачного», «Чорного», «Марусі» й інших. 6 січня 1921 року бандою «Чорного» було вбито голову комнезаму Богатиря Н. Ф.24

Для боротьби з бандитами в селі було створено сільську міліцію, яку очолив Дмитро Адамович Дорко. Активну участь в боротьбі з бандами брали міліціонери: Василь Васильович Степаненко, Петро Якович Редкевич, Андрій Іванович Лисенко, Михайло Терентійович Чуйко та інші25

У 1921 році в селі Безпальче створюється первинна організація ВКП(б) і комсомольська організація. Більшовики Бублик Ф., Бугай І. Ф., Сидорець І. О., Мартись І. проводили велику політичну і організаторську роботу, перетворюючи в життя рішення партії, мобілізовувалитрудящихна здійснення соціалістичних перетворень26.

В 1925 році в селі було організовано філію Золотоніського кредитового товариства, а в 1926 році воно було реорганізоване в машинне товариство. В 1925 році жителі села вперше побачили трактор марки «Фордзон», який викликав в усіх велике здивування.

В грудні 1927 року відбувся XV з'їзд ВКП(б), який визначив курс на колективізацію селянських господарств. Керуючись настановами з'їзду, партійні організації і Ради депутатів розгорнули боротьбу за соціалістичне перетворення сільського господарства.

В 1929 році утворюються перші колективні господарства: Товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ), «Нове Життя», «Перемога», «Доля незаможника», пізніше вони об'єдналися в два колгоспи: «Нове Життя» та ім. Сталіна. Частина сільської бідноти добровільно вступали до колгоспу, але значна частина-селян не розуміла політики колективізації і відмовлялися вступати. В ці роки починається масове розорення села. За роки Радянської влади багато селян бідняків одержали землю і в період нової економічної політики перетворилися їхні господарства в середняків, їм також пришивають ярлики «куркулів». На селянські господарства накладали великий план продажу хліба державі, виконав, додатково доводили новий план, а коли в селянина вже не було чого здавати, його звинувачували в антирадянській діяльності, що він зриває виконання плану хлібозаготівель, заарештовували й судили, а далі шлях тривав на Соловки, Вологду, Сибір і т. д.

Райком партії і Райвиконком в села направляли уповноважених, сільська Рада і партійна організація створили два штаби - один на території колгоспу «Нове Життя», другий на території колгоспу ім. Сталіна, по «викачці» хліба і здійсненню колективізації. З комуністів, комсомольців, активістів села створюються бригади. Нерідко з сусідніх сіл на допомогу прибували «буксирні» бригади. Місцеві і «гості» йшли до селянина, який не виконав план хлібозаготівель, спеціальними щупами обстежували територію подвір'я, огород, в хаті і приміщеннях, шукали хліб і майно. В селянина забирали до останньої зернини, до останньї картоплини, навіть печений хліб чи «дируни» (спечені з висівок, листя і інших добавок) до останнього кусочка. Грабили безпощадно, забирали худобу, сільськогосподарські знаряддя праці, одяг, взуття, посуд. Сім'ю викидали з хати, а будинок забивали. Десятки господарств були розкуркулені, їх сім'ї вислані на північ в Сибір. З осени 1932 року починається голод, який був створений штучно, щоб зламати силу волі в людей, зробити їх покірними і до весни 1933 року завершити колективізацію селянських господарств. Масовий голод і смерть сотень людей настав зимою і весною 1933 року, люди вмирали поодинці і цілими сім'ями.

При здійсненні колективізації, тих хто відмовлявся вступати до колгоспу, піддавали жорстоким, нелюдським катуванням: закладали пальці рук або ніг між дверима і одвірками, і трощили кінцівки пальців, запихали в рот тіпані коноплі і виривали зуби, роздівали і клали на сніг на декілька годин або закидали на всю ніч в холодне приміщення, били, бували випадки, що забивали на смерть. Від чоловіків не відставали йжінки, які показували неабиякі здібності садисток, а зразком для всих був голова сільської Ради Джупина. Так були закатовані на смерть: Гайдамака Ф. К., Городинець П. Ф., Дубенець Д. В., Падалка Г., Педан П. С, Скорик П. І., Гайдамака С. Г. і ні один з катів не поніс ні найменшої кари.

Внаслідок голодомору 1932 - 1933 рр. в селі померло від голоду 828 чол., в тому числі 328 дітей але ці цифри, далеко не повні. Від голоду померло в чотири рази більше, чим загинуло на фронті в період Великої Вітчизняної війни. (Спогади очевидців — 115 чол.) В селі зафіксовано чотири випадки людоїдства. А скільки ще загинуло односельчан по шляху до Соловків, Вологди, Колими, яких вивозили босими й голими, без кусочка хліба, без копійки грошей? А вивозили селянина-труженика, який працював з раннього ранку до пізнього вечора і наживав все, що мав, власною працею, а його назвали «куркулем» і «ворогом народу». Така політика привела до повного розвалу сільського господарства і різкого зменшення виробництва сільськогосподарської продукції. І тільки внаслідок наполегливої праці трудівників села темпи виробництва поступово зростають.

В 1935 році була заснована Безпальчівська машино-тракторна станція (МТС), першим директором якої працював Гугленко Прохор Ларіонович.

Після голоду в село прибув посланець партії двадцяти-пяти-тисячник РУДНЕВ ПАВЛО ДЕМЕНТІИОВИЧ, який рік працював секретарем партійної організації в колгоспі ім. Сталіна, а потім колгоспники обрали його головою колгоспу «Нове Життя». Це була розумна, чуйна, уважна і добра людина, вмілий організатор колгоспного виробництва. Колгоспники його любили й поважали і сьогодні старожили села згадують його добрим словом. Під його керівництвом Почалося зміцнення економіки колгоспу, зростав і матеріальний добробут колгоспників. Після Руднева П. Д. головою колгоспу «Нове Життя» працював Костенко Корній Якович. Колгоспнім. Сталіна з травня 1934 року очолив Білогруд Григорій Пантелеймонович. Обидва керівники були вмілі організатори і добрі господарі, обидва колгоспи виходять в число передових в Гельмязівському районі.

Так в 1937 році трудівники колгоспу «Нове Життя» виростили врожай цукрових буряків по 332 центнери з кожного гектара, а махорки по 40 ц, по цих показниках зайняли 1 й 2 місце в районі,, а колгосп ім. Сталіна одержав цукрових буряків по 310 ц, махорки по 44 ц, розділивши 2 та 1 місце27.

Колгоспники стали одержувати на вироблений трудодень по 2 кг хліба та 3 крб. грошей28.

Доярка колгоспу «Нове Життя» Опікан Марія Максимівна за 11 місяців 1937 року надоїла по 4000 л молока на кожну фуражну корову29.

В 1939 році в Москві відкривається Всесоюзна сільськогосподарська виставка (ВСГВ), учасниками цієї виставки були: ГУГЛЯ ОЛЕКСІЙ ЮХИМОВИЧ, ДУБЕНЕЦЬ ЯКІВ ВАСИЛЬОВИЧ та ОПІКАН МАРІЯ МАКСИМІВНА30.

За високі надої молока доярка Опікан М. М, була нагороджена Малою Золотою медаллю виставки.

Та мирна праця радянського народу була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Разомз усім радянським народом безпальчівці піднялись на захист Вітчизни. Понад 400 односельчан вступили до лав Червоної Армії і воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни, від берегів Північного льодовитого океану до Чорного моря, від фортеці-герой Брест до Волги й Кавказу. Так в обороні міст-героїв брали участь: Фортеці — герой Брест — 1 чол., Ленінграда — 13 чол., Москви — 11 чол., Мінська — 6 чол., Севастополя — 5 чол., Керчі — 1 чол., Новоросійська — 4 чол., Смоленська — 4 чол., Тули — 3 чол., Сталінграда — 11 чол., Мурманська — 1 чол., Кавказу — 10 чол., Радянського Заполяр'я — 4 чол.

Земля Росії і Білорусії, Молдавії і Прибалтики була для них така ж рідна і дорога, як земля України. Разом з воїнами інших національностей безпальчівці брали активну участь у визволенні території СРСР від фашистської окупації.

Сотні безпальчівців брали активну участь у виконанні великої історичної місії, вони виконали свій інтернаціональний обов'язок і принесли визволення народам Європи від фашизму, так у визволенні столиці Польщі — Варшави, брали участь — 18 чол., столиці Чехословаччини Праги — 9 чол., у взятті столиці Угорщини Будапешта — 4 чол., столиці Австрії Відня — 3 чол., столиці фашистської Німеччини Берліна — 20 чол., у штурмі і взятті фортеці Кенігсберг — 5 чол.

Близько 500 безпальчівців героїчно захищали Батьківщину, з них понад 200 чол. загинули на фронті, пропали безвісти, померли від ран в госпіталях, померли, закатовані, спалені в крематоріях в німецькому полоні. 35 безпальчівців розстріляні і повішені фашистами в м. Золотоноша і інших містах в період окупації України. Героїчний подвиг здійснила лікар ДУБІНІНА ЮЛІЯ ЄВДОКИМІВНА. До війни вона була призначена лікарем в с. Безпальче, вона організувала дільничну лікарню в с. Безпальче і стала першим лікарем. Зарекомендувала себе прекрасним спеціалістом, чуйна і уважна до людей. Скільком безпальчівцям вона своєчасно подала медичну допомогу і продовжила їх вік, скільком врятувала життя. І сьогодні безпальчівці згадують про неї теплим словом. Напередодні війни вона була переведена головним лікарем Гельмязівської районної лікарні там і застала її війна. В 1941 році, коли Гельмязів був окупований німцями, вона в лікарні організувала підпільний госпіталь де під виглядом хворих переховувала радянських солдат і офіцерів, біженців — євреїв, крім цього подавала велику допомогу партизанському загону, який очолював А. П. ГАЙДАР, медикаментами, бинтами, давала поради, як лікувати.

Але найшлись зрадники, які видали мужню патріотку, її заарештували, відправили до гестапо в м. Золотоношу і там після звірячих катувань повісили гаком за підборіддя.

В період фашистської окупації 196 безпальчівців були вивезені фашистами, на роботу до Німеччини, з них 8 чол. загинули в концентраційних таборах смерті.

Жителі села брали активну участь в розгромі мілітаристської Японії та визволенні Кореї і Китаю.

За мужність і героїзм на фронтах Великої Вітчизняної війни багато воїнів нагороджені орденами і медалями СРСР. Високих урядових нагород удостоєні: БІЛОГРУД І. П. — нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3ст., орденами Червоного Прапора нагороджені: Дубенець С, Ф., Лапинський Д. В., Лапинський М. В., Лобас М. С, Протас І.І., Мартисенко С. С, Новодран Г. Ф., двома орденами Слави — Лобас М. Т., Протас І. та багато багато інших, окремі удостоєні 4 — 5 орденів.

24 червня 1945 року на Краснійоїлощі в Москві відбувся ПАРАД ПЕРЕМОГИ, в цьому історичному Параді брав участь і наш земляк майор ЗРАЖЕВСЬКИЙ ІВАН СЕМЕНОВИЧ.

Село Безпальче було під фашистською окупацією з 19 вересня 1941 р. по 22 вересня 1943 р. Фашистські окупанти завдали великої шкоди економіці села, вони пограбували і вивезли до Німеччини 466 голів великої рогатої худоби, 205 коней, 513 свиней, спалили 43 будівлі. Пограбували сільськогосподарський інвентар, тракторний парк, автопарк, хліб і інше майно двох колгоспів та Безпальчівської МТС, розорили і спалили господарства обох колгоспів і МТС. Загальна сума збитків нанесених селу становила 22435121 крб. в довоєнних цінах.

Назавжди запам'ятався жителям села день 22 вересня 1943 року. В цей день воїни 30 стрілецької дивізії (командир дивізії полковник Івановський Микола Михайлович) 47 армії Вороніжського фронту визволили село від фашистської окупації, принісши довгожданну волю. Вже 27 вересня почала працювати сільська Рада, головою якої було обрано Протаса І.І.. В листопаді відбулися загальні збори колгоспників, головою колгоспу «Нове життя» було обрано Сидорця А. О., а галовою колгоспу ім. Сталіна — Канівця М, К. З допомогою радянської держави господарства обох колгоспів і МТС відбудовувались, росли і економічно зміцнювались. В 1955 році два колгоспи об'єдналися в один — ім. Леніна, його головою було обрано Ільєнка І. X. Зростали грошові прибутки колгоспу, в 1955 році колгосп мав прибуток 1439 тис. кр б., зростав і матеріальний добробут колгоспників. В 70-х роках колгосп досяг високих показників у виробництві сільськогосподарської продукції. Середньорічний врожай зернових за три роки (1976 — 1978 рр.) становив 32,4 центнера з гектара, а озимої пшениці ио 38,5 ц з гектара, цукрових буряків по 353 центнери з одного гектара. Головним джерелом підвищення рівня життя колгоспників є неухильне зростання заробітної плати, середньомісячний заробіток колгоспника становив 150 крб., доярки — 170, механізатора — 180 крб. (Мінімальний розмір заробітної платк в той час становив 70 крб.).

За підсумками Всесоюзного соціалістичного змагання, колгосп в 1977 році був нагороджений перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ.

В докризовий період у 1981 — 1985 рр. колгосп виробив в середньому за рік на 100 га сільськогосподарських угідь молока по 566 центнерів, м'яса по 83 ц, яєць на 100 га зернових по 16 тисяч штук, молока на фуражну корову по 2840 кг. Середньорічна врожайність соняшника становила 16,6 ц, картоплі — 84 ц, овочів — 93 ц з кожного гектара.

Великі зміни відбулися за післявоєнний період в соціально-культурному розвитку села. В селі побудовано нове приміщення Безпальчівської середньої школи, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, будинок пристарілих, бібліотека, баня, два магазини, відділення зв'язку і ощадного банку, будинок механізатора, будинок тваринника, адміністративний будинок, 8 жилих будинків для колгоспників (за рахунок колгоспу). До села пролягають шляхи з твердим покриттям, всі вулиці в селі заасфальтовані, село електрифіковане, в переважній більшості жилих будинків встановлено телефонний зв'язок.

Докорінно змінилося обличчя села, всі будинки колгоспників, робітників і службовців побудовані нові. В більшості рядових колгоспників будинки набагато кращі від будинку в якому жила княгиня Гутківська до Жовтневої революції.

В кожній сім'ї мається телевізор, в багатьох кольорові телевізори, холодильник, пральна машина, газова плита (газ в балонах), велосипеди. Станом на 1 січня 1993 року в жителів села мається 57 легкових автомобілів та 138 мотоциклів.

В докризовий період з кожним роком зростав матеріальний добробут трудящих і пенсіонерів. У 1981 — 1985 рр. середньорічна заробітна плата становила: доярки — 292 крб., механізатора — 192 крб., при мінімальній заробітній платі — 70 крб. Крім цього колгоспники одержували хліб і інші продукти.

З травня 1990 року головою колгоспу «Прогрес» процює ШЕМІГОН ПЕТРО ІВАНОВИЧ, який проявив себе вмілим організатором колгоспного виробництва. Навіть в цей складний період, коли країну охопила глибока економічна криза, господарство справляється своєчасно з усім комплексом сільськогосподарських робіт. Станом на 1 січня 1993 р. на рахунку в Держбанку колгосп мав коштів 31,8 мільйона карбованців. Прибуток за 1992 рік становив 68 мільйонів крб. В колгоспі мається 32 трактори, 7 зернозбиральних комбайнів, один кукурудзозбиральний комбайн, три бурякозбиральні комбайни, один картоплезбиральний комбайн та багато іншої сільськогосподарської техніки. В тракторній бригаді мається ремонтна майстерня.

Колгосп має 29 автомобілів різних марок, з них 23 вантажних. Для автопарку побудований новий автогараж.

Мається дві тваринницькі ферми, побудовані добротні господарські приміщення. Станом на 1 січня 1993 року чисельність поголів'я худоби становила в колгоспі: великої рогатої худоби — 2155 голів, в тому числі корів — 580, свиней - 816, овець — 692, коней — 50. В населення великої рогатої худоби — 224 голови, в тому числі корів — 186, свиней — 187 голів.

Всього колгосп має земельних угідь 3390 гектарів, в тому числі орної землі — 2181 га, сінокосу — 637, пасовищ —182 га.

Чисельність населення в селі 880 чол.

Чисельність працездатних колгоспників, які брали участь у колгоспному виробництві в 1992 році — 318 чол.

В минулому році в колгоспі було посіяно зернових 980 га, в тому числі озимої пшениці — 500 га, цукрових буряків -346 га.

Колгоспу необхідне забезпечення на державному рівні паливом, мастилами, запасними частинами, мінеральними добривами, гербіцидами, будівельними і іншими матеріалами і він здатний забезпечити виконання державних замовлень по продажу сільськогосподарської продукції і потреби жителів села.

1) Журнал «Киевская старина». Ежемесячньїй исторический журнал, т. 43 май 1896, К., с. 257.

2) Падалка Л. В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава. 1941, с. 212.

3) Там же, с. 72.

4) Газета «Киевские губернские ведомосги», 1. 1898.

5) Летопись самовидца по новооткрьітьім спискам. К., 1878, с.253.

6) Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка. С. 268.

7) Модзолевский В. Л. Малороссийский родословник». Т. 1. К., 1908, с. 411-412.

8) Центральний державний історичний архів УРСР, ф. 990, од. зб. 34, оп. 1, л. 2 - 4.

9-а) Рклицкий М. В., Ааронский Н. В. Землевладение и землепользование в Полтавской губернии по данньм подворной переписи 1900 года Полтава. 1911, с. 351 — 352.

9) Лучицкий И. В. Материальї для истории землевладения в Полтавской губернии в XVIII веке. Отдел первый: казачьи владения. Золотоношский уезд. Випуск 1-й. К., 1883. Таблицы составлены по описи 1767 г. № 16 — 17.

10) Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии. Т. 6. Золотоношский уезд. Полтава. 1887, с. 106 - 111.

11-А) Список населенных мест Полтавской губернии (по обществам и на землях сословий) за 1900 год. Полтава. 1904, с. 230-231.

12) Центральний державний історичний архів УРСР, м. Київ, ф. 320, оп. 1., од. зб. 319, л. 241. ф. 838, оп.'І, од. зб. 751, л. 1.

13) Третья подворно-хозяйственная перепись в Полтавской губернии 1910 года. Золотоношский уезд. Полтава. 1913, с. 2 - 17, 212 - 213, 228 - 229, 260.

14) Журнал «Літопис революції», 1930, № 5, с. 274 - 288.

15) Путь славных. Воспоминания ветеранов борьбы за Советскую власть. 1957, с. 295 — 319.

16)Спогади Рубана О. М. від 27.11.1965, 7.05.1966, 27.03.1967.

17) Черкаський обласний державний архів, ф. Р-1866, оп. 1, спр. 6, л. 3-4.

18) Там же, ф. Р-1726, оп. 1, спр. 10, л. 1.

19) Там же, спр. 16, л. 3-4, 13.

20) Там же, спр. 9, л. 7—8, спр. 16, л. 37.

21) Там же, спр. 10, л. 1-3, спр. 9, л. 7-8.

22) Там же, спр. 2, л. 34, 48.

23) Там же, ф. Р-1740, оп. 1, спр. 107, л. 286-287.

24) Центральний державний архів Жовтневої революції УРСР, м. Київ, ф. 2, оп. 1, спр. 801, л. 31.

25) Черкаський обласний державний архів, ф. Р-1726, оп. 1, спр. 9, л. 20.

26) Газета «Вперед», с. Безпальче, 8.02.1962, № 3, с. 2.

27) Газета «Колективіст Гельмязівщини», 14.11.1937, № 143, с. 2.

28) Газета «Вперед», с. Безпальче, 22.03.1962, № 6, с. 2.

29) Газета «Колективіст Гельмязівщини», 19.12.1937, № 163, с. 1.

30) Там же, 16.06.1939, № 82, с. 2.